У PinchukArtCentre запустили дослідницьку платформу, мета якої — створення живого архіву українського мистецтва від початку 1980-х років до сьогодення. Команда платформи відвідує майстерні художників, вивчає їхні біографії, минуле й сьогодення. Результати досліджень уже можна побачити в бібліотеці PinchukArtCentre. Vogue.ua та артцентр розпочинають співпрацю, у межах якої публікуватимуть статті про найцікавіших українських художників. Героями проєкту вже стали Олександр Гнилицький, Максим Мамсіков, Ілля Ісупов і Валерія Трубіна. Наступний герой — Олег Тістол.
Олег Тістол. «Роксолана», 1995. Полотно, олія.
У майстерні Олега Тістола всюди стоять роботи — великі й маленькі полотна, «голови», картонні щити — артефакти Майдану. На стінах висять вирізки з газет і журналів, а стіна в першій кімнаті розмічена сіткою, що слугує тлом для фотографій. Тістол став широко відомим завдяки своїм роботам із зображеннями гір і пальм, однак це лише частина його творчості, яка продовжує розвиватися й досі.
Олег Тістол народився у Врадіївці (Миколаївська область), жив у Миколаєві, навчався в Києві та Львові, мешкав і працював у сквоті на вулиці Леніна (нині — Богдана Хмельницького) в Києві, а також у Фурманному й Трьохпрудному провулках у Москві. У різний час він співпрацював із художниками Костянтином Реуновим, Миколою Маценком, Анатолієм Степаненком та Олександром Харченком. Нині Тістол співпрацює з молодими художниками: наприклад, цього року разом із Романом Мініним вони створили проєкт «Рай музей» для галереї UA Gallery.
Тістол — один із небагатьох сучасних українських художників, які почали писати ще наприкінці 1970-х років. Його студентські та юнацькі роботи — переважно портрети й автопортрети. Динамічні, яскраві картини аж ніяк не нагадують соцреалізм, який декларували в СРСР. На роботи Тістола вплинули творчість Пікассо й Сезанна, а також знайомство із шістдесятниками.
Коло спілкування молодого художника об’єднувало митців та інтелектуалів різних поколінь. У Києві, ще будучи студентом Республіканської художньої школи, він спілкувався з українським режисером і скульптором Іваном Кавалерідзе. У Миколаєві Тістол дружив із художником Андрієм Антонюком, який у своїх роботах осмислював історію України.
«Це справжній художник-трансавангардист. Він вплинув на мене, можливо, не стільки стилістично, скільки ментально. І Ройтбурд каже, що перебував під його сильним впливом, що для мене також було очевидним. Сліди його впливу видно й у Покиданця, і в Маркітана», — згадує Тістол.
Тістол навчався у Львові саме тоді, коли там розвивалася нова українська література, а в «сусідніх кав’ярнях», як він згадує, сиділи молоді письменники, які згодом стали основоположниками нової української літератури. У романі Юрія Андруховича «Перверзія» (1996) можна знайти чимало документальних сюжетів тих років, що описують богемне життя Львова.
У 1984 році Тістол пішов на строкову військову службу. Там він познайомився з художником Костянтином Реуновим. Служив у військовій частині Макарів-1 у Житомирській області. Тістол і Реунов майже всю службу провели в майстерні, де переважно оформлювали армійські стенди. Час від часу їм вдавалося створювати власні роботи на залишках фанери. Від того періоду збереглося небагато творів. Цикл дістав відповідну назву — «Макаров-1».
Грамота, отримана в армії «за відмінні успіхи в бойовій і політичній підготовці» та обрамлена в золоту раму, досі висить у майстерні художника. Іронія полягає в тому, що в ній ідеться про патріотичний обов’язок перед СРСР, тоді як уже наприкінці 1980-х років Тістол перебував в опозиції до радянської влади.
Героями полотен Тістола стали українські політичні діячі — Іван Мазепа, Богдан-Зиновій Хмельницький, Микола Щорс. До речі, мешкаючи у сквоті на вулиці Леніна, 1989 року Тістол створив картину «Там», на якій зобразив київський пам’ятник Щорсу, розташований на бульварі Тараса Шевченка. Картину експонували в Москві на спільній із Реуновим виставці «Акт художнього опору» (1991). За іронією долі, твір довгий час вважали втраченим, однак нещодавно його знайшли на одному з європейських аукціонів. На полотні той самий київський Щорс із піднятою вгору рукою зустрічається з британською королевою.
Однією з особливостей робіт Тістола є його живописна манера. Наприклад, у картині «Возз’єднання» він ніби дублює сюжет: центральних персонажів зображено чіткіше й яскравіше, тоді як інші постають світлими й тьмяними. Світлі постаті шепочуться за спинами головних героїв, створюючи враження лукавства та зради. Власне, історична зрада — одна з головних тем не лише індивідуальної творчості Тістола, а й «Нацпрому» — творчого тандему Тістола й Миколи Маценка.
«Майже всі поворотні моменти історії України пов’язані з актом возз’єднання: […] Ми, народжені і сформовані як нація за активної допомоги Чингісхана та зростаючи поміж Собеськими й Османами, Пілсудськими та Ататюрками, зуміли осягнути велику “науку програти”», — ідеться в програмі.
Картину «Возз’єднання» створено 1988 року, а більш ніж за чверть століття, у 2016-му, Тістол повторив цей сюжет, виткавши за мотивами свого живопису величезний гобелен. Роботу нещодавно експонували в межах проєкту «Рай музей». Символічно, що саме гобелен став утіленням ідеї возз’єднання: різнокольорові нитки, вплетені в певний малюнок, матеріалізують ідею єднання. Гобелен, призначений для оздоблення оселі, продовжує українську та радянську традицію вивішування килимів на стінах. На їхньому тлі відбуваються домашні застілля та робляться сімейні фотографії.
У середині 1980-х років Тістол також уперше почав працювати над проєктом «Українські гроші». Його задум виник наприкінці радянської епохи, коли, згідно з комуністичною міфологією, гроші вважали тимчасовою категорією, яка мала зникнути в комуністичному суспільстві.
Використовуючи різні медіа й матеріали — графіку, живопис, друк на залізі, — художник розробляє ідеальну модель українських грошей, що відображає національну культуру та стереотипи. Точніше цю думку сформульовано в програмі «Нацпрому»:
«Кінцевим завданням усякого мистецького процесу є створення головних стереотипів, які в підсумку і стають символом краси (боротьба за красу стереотипу). Одним із головних стереотипів кожної національної культури є дизайн бонів, тобто грошових знаків. Незалежно від художньої цінності та технічної якості гроші — це найпоширеніший витвір мистецтва…»
Для самого Тістола ідеальним зразком дизайну української валюти були карбованці, створені 1918 року художниками Г. Нарбутом, М. Бойчуком та А. Богомазовим.
Гори, про які йшлося вище, з’явилися у творчості художника також наприкінці 1980-х років. Першою «вершиною» став Казбек, який Тістол змалював із пачки популярних радянських цигарок. Згодом на його полотнах з’явилися Арарат і Кавказ, а у XXI столітті гори набули форми териконів — штучних насипів із відходів вуглевидобутку, поширених на Донбасі.
Тема «національного» постає в живописних циклах Тістола «Національна географія», «Чужі» та «КНР», у яких художник зображує представників малих народів і національних спільнот. Зображення він знаходив у журналах і книжках, а згодом переносив на полотно. Його герої — представники невеликих культур, які перебувають на межі зникнення. У кожному з портретів можна побачити метафору України, української культури та історії.
Наприкінці 1980-х років критик Костянтин Акінша написав, що Тістол створює «нац-арт», визначивши важливу рису його «локальної» творчості:
«Реунов і Тістол використовують не стільки штампи національної культури, скільки своєрідну субкультуру, характерну для сходу України, яку можна визначити як культуру суржику. Цим словом називають суміш української та російської мов, якою розмовляє київське населення, здебільшого про це й не підозрюючи. Але суржик — не тільки мова. Це і фальсифікована історія, переповнена штампами, і буйне цвітіння національного кітчу. Це і свічка каштана, і дівчина у вінку, і тисячі метрів полотна… Матеріал цей безмежний, творчо поки що не осмислений. І комічна його краса — гарантія щирості намірів Реунова й Тістола».
Що б Тістол не писав, що б не зображував і не відтворював у своїх проєктах, усе це пов’язане з його роботою над самим собою, власною історією та особистим ставленням до культури й політики. Роботи Тістола зберігаються в музейних і приватних зібраннях США, Швейцарії, Нідерландів, а також успішно продаються на аукціонах Sotheby’s, Christie’s, Phillips і Bonhams.