Усе, що потрібно знати про Іллю Ісупова, представника відомої артистичної династії Києва, 一 у спецпроєкті Vogue.ua і PinchukArtCentre.
У PinchukArtCentre запустили дослідницьку платформу, мета якої 一 створення живого архіву українського мистецтва від початку 1980-x до сьогодення. Команда платформи відвідує майстерні художників: вивчає їхні біографії, минуле й сьогодення, а результати дослідження вже зараз можна побачити в бібліотеці PinchukArtCentre. Vogue.ua та артцентр розпочинають співпрацю, у рамках якої публікуватимуть статті про найцікавіших українських художників. Першим героєм став Олександр Гнилицький. Продовжується серія розповіддю про Іллю Ісупова. Кураторка Ксенія Малих, співробітниця Дослідницької платформи PinchukArtCentre, розповідає про артрейви 90-х, перший стартап Чичкана та Ісупова й експерименти художника.
«Стартап» Чичкана та Ісупова
Ілля Ісупов 一 з молодших паркомунівців (Паркомуна 一 артсквот на вулицях Михайлівській та Софіївській у дев’яності роки), а віднедавна 一 уже не молодший представник відомої в Києві мистецької династії Ісупових. Його мати й батько 一 відомі художники, а донька Зіна Ісупова успішно дебютувала як художниця в Москві. На Паркомуну Ілля потрапив у пошуках майстерні для пошиття одягу. Це було ще до самого сквоту 一 перші спроби напівлегальної оренди порожніх квартир у районі вулиць Постишева (нині 一 Мала Житомирська) і Софіївської. За часів розквіту кооперативів це був їхній перший з Іллею Чичканом, кажучи сучасною мовою, стартап. Вони розписували сорочки і продавали їх на Андріївському. Нескінченну низку тусовок і рейвів на Паркомуні Ісупов пропустив, поки жив в Англії, куди він потрапив у 20-річному віці і провів там три роки, заставши самий початок знаменитого сквоту й кінець його існування. Але вечірки не були спеціально організованими івентами, як зараз. Велика гра і фестиваль нон-стоп і були способом побутування паркомунівців і широкого кола їхніх друзів. Ісупов погано пам’ятає, якого року відкрилася їхня спільна із Чичканом виставка «Мутація ген» у виставковій залі Спілки художників на Володимирській (ми знаємо, що 1993-го), але в подробицях згадує, якою відомою була вечірка після відкриття, що закінчилася тим, як хтось нетверезий «увійшов» у вітрину галереї і ледь не залишився без носа.
Шлях до мистецтва
Художником Ілля став природно. Можна навіть сказати, що це було визначено наперед. Його мама 一 відома керамістка Неллі Ісупова, батько 一 монументаліст і графік Володимир Ісупов. Старший брат Сергій теж кераміст. Причому художній метод кожного індивідуальний. Творчі батьки не тиснули на синів під час вибору професії, а скоріше створювали середовище, у якому талант кожного розвивався природним шляхом і залежав більше від характеру, аніж від учителів. Ілля Ісупов каже, що не уявляє себе в будь-якій іншій професії, що ніщо його не захоплює так, як мистецтво й не опирається тому, що його молодші доньки можуть стати художницями або іншими представницями творчих професій.
Художню освіту Ісупов здобув у Республіканській художній школі (зараз 一 Державна художня середня школа ім. Т.Г. Шевченка). У цій школі, з якої дорога веде зазвичай до Академії мистецтв, є гуртожиток для учнів. Одного разу Ілля захворів і йому було дуже нудно одному в кімнаті і він, відпилявши ніжки в стільця, змайстрував ходулі. Коли його однокласники повернулися, вони оцінили винахід і наслідували приклад Іллі. За це Ісупова вигнала з гуртожитку адміністрація. Ще під час навчання в школі в Ісупова купували роботи в рамках програм держзакупівель. Останній рік навчання Ілля практично прогуляв. Після закінчення школи його роботи брали участь у молодіжних республіканських виставках, але перспектива продовжити навчання в Худінституті його не приваблювала. Тут же його запросили брати участь у виставці «Moscow in Cambridge» (1991, Лондон). Одним зі співорганізаторів була редакція журналу «Огонек», яка оформила Іллі закордонний паспорт раніше цивільного.
Перша його персональна виставка «Це я 一 Ілля» відбулася в місті Солсбері, на південному сході графства Вілтшир у Великій Британії, 1991-го. Києвом пронеслася чутка про те, що Ілля продав усі роботи, які привіз до Англії, і залишився там працювати садівником, потім повернувся до Києва і в променях слави увірвався в бурхливий потік вечірок у легендарному костюмі льотчика. Пізніше Ілля колесив Америкою і привіз звідти інструменти для тату. Не все із цього правда, але образ самого художника Ісупова і його роботи оповиті міфами, байками і плітками, від яких художник знехотя відмахується, лінуючись вибудовувати стратегію свого публічного вигляду.
Повернувся Ісупов у зовсім інший Київ 一 дихаючий духом свободи й авантюризму. Картини пачками вивозили за кордон, а розраховувалися за них телевізорами, відеомагнітофонами і ящиками сигар. При цьому в Паркомуні та прилеглих сквотах щоночі створювали нові величезні полотна, текло рікою вино, обговорювали філософські трактати за чашкою чаю, і всі ходили один до одного в гості. В один зі звичайних таких днів, згадує Ілля, Чичкан купив своєму ще маленькому синові Давиду (який теж виріс художником) іграшкову помпову рушницю. Виявилося, що рушниця, хоч і стріляє пластиковими кульками, 一 доволі потужна. Усі спробували й побігли в магазин по такі самі. Усе це миттєво переросло в щось на кшталт зірниці (Всесоюзна піонерська військово-спортивна гра) у стилі розборок 90-х. На старих тачках, пригнаних із Прибалтики, художники влаштували перестрілки між Паркомуною і Софіївською.
«Смішне» мистецтво
Найчастіше Ісупов говорить про свої роботи, які йому подобаються, 一 «смішна робота», хоча роботи його інколи зовсім не смішні, а філософські, іронічні, містичні або навіть пророчі, а найчастіше трагікомічні. Стилістично Ісупов у найкращих традиціях постмодернізму міксує естетику лубка, коміксів, модерну початку ХХ століття та артбрюту. Як влучно сказав про нього мистецтвознавець Олександр Соловйов, «Ісупов органічно балансує на межі жанровості, абсурду і гротеску».
Художник про свій творчий метод говорить як про спосіб фіксувати історії, що відбуваються навколо 一 чи то особисті, чи то суспільні, чи то політичні. Можливо, для автора робота 一 це як запис у щоденнику, де кожен сюжет і деталь розповідає про абсолютно конкретну подію в житті, але всі ці шари смислів не доступні глядачеві. Вірніше доступні, але не всі. Ісупов залишає для нас певні маячки, натяки, підказки 一 цитати з класики світового мистецтва, знайомі обличчя політиків, що набридли, символи масової культури тощо. Наприклад, робота із серії «Золоті яйця” (2008, олія на кальці), сюжет якої обігрує казку про курочку й золоті яйця, де кремезні чоловіки, дехто з яких у сорочках і метеликах, на каменоломні «видобувають» яйця Фаберже. Або робота 2013 року, у якій Ісупов апелює до «Апофеозу війни» Василя Верещагіна (1871), але переносить її сюжет у знайому нам обстановку барикад у центрі Києва. Разом із художниками Олексієм Саєм і Жанною Кадировою Ісупов інсценував рейдерське захоплення «Карась галереї» в Києві (2010). Точніше, вони інсценували результат цього захоплення. Художніми засобами вони перетворили галерею на офіс. Ілля створив серію фейкових дипломів, портрети знаменитостей і навіть портрет президента.
Щербенко артцентр, Київ. 2012
Галерея «Колекція», Київ, 2008
Експериментує з новими техніками та медіа Ісупов з інтересом дитини, якій подарували новий конструктор: не лінуючись і упиваючись азартом, ніби тікаючи від нудьги. І що абсурдніший сюжет нової історії, то винахідливіша техніка. Деякі із цих технік дуже складні й непередбачувані 一 як рельєфи з парафіну або колонія мурашок, що живуть у мальовничому панно з проєкту «Ботаніка. Хімія. Фізика» (Щербенко артцентр, Київ, 2012). Калька і пластик, які він використовував для створення пантеону кумирів і антикумирів ХХ століття, розташовані в оточенні пластикових пляшок і кітчевих, власноруч зроблених, картатих сумок у проєкті «Колумбарій» (галерея «Колекція», Київ, 2008).
Ілля Ісупов, як і в юності, живе на Софіївській, і його можна зустріти, коли він по-домашньому гуляє із собакою в околицях Бессарабки. Його майстерня 一 це дача на Воскресенці, казковий будинок і сад із великими вікнами, порослі всілякою дикою рослинністю і самостійно зробленим фонтаном і сценою 一 для сімейних свят (і ніякого газону і клумб). Там на другому поверсі, за спальнею, світла кімната, де весь час увімкнене радіо з новинами, 一 вічне джерело абсурдних і ліричних історій, що переплітаються з дитячими спогадами, казками і снами Іллі Ісупова й перероджуються заново в його роботах. Щоправда, на зиму Ісупов переїжджає на дачу в Грецію 一 каже, так дешевше, ніж опалювати будинок у Києві.
