Сандра Муджінга
Сандра Муджінга звертається до постгуманістичних теорій й спекультивних візій майбутнього для дослідження уявлень про тіло, його видимість і саморепрезентацію. Її нова робота, натхнена книгою Крістіни Шарп «Звичайні нотатки», заглиблюється в теми скорботи та свідчення. Кожна представлена у просторі скульптура, створена з тканин ручної роботи, має різну висоту — це рішення було натхненне досвідом Муджінги у роботі з вокалістами. Різні висоти символізують своєрідну музичну композицію, де людиноподібні фігури ніби піднімаються до небес або коливаються на межі падіння. У цій роботі скульптури втілюють нелінійну природу скорботи, де час постає викривленим і деформованим, а світ ніби щоразу рухається до свого кінця. Горе стає складним і повторюваним явищем, оскільки людина оплакує не лише втрачене, а й те, чого вже ніколи не матиме.
Муджінга досліджує ідею про те, що травма може слугувати потужним інструментом для подорожей у часі. Вона втілює цю думку за допомогою маніпуляцій з тканиною — те як матерія розгортається, змінює форму і набуває складок стає метафорою подолання травми. Мантра «Розгорни та віднови» є наскрізною для роботи й слугує нагадуванням про те, що потрібно дихати й дозволити собі зцілитися з плином часу.
Інсталяція представлена у просторі, який розмиває межі між скульптурами та їх середовищем. Кімната пофарбована в той самий відтінок, що й тканина, використана в скульптурах, і створює захопливу та цілісну атмосферу, де фігури, здається, виходять за межі своїх фізичних форм, зливаючись із оточенням. Цей вибір відображає намір художниці створити світ у світі, де тіла є не просто об’єктами для спостереження, а активними дієвцями власного всесвіту.
Сандра Муджінга звертається до постгуманістичних теорій й спекультивних візій майбутнього для дослідження уявлень про тіло, його видимість і саморепрезентацію. Її нова робота, натхнена книгою Крістіни Шарп «Звичайні нотатки», заглиблюється в теми скорботи та свідчення. Кожна представлена у просторі скульптура, створена з тканин ручної роботи, має різну висоту — це рішення було натхненне досвідом Муджінги у роботі з вокалістами. Різні висоти символізують своєрідну музичну композицію, де людиноподібні фігури ніби піднімаються до небес або коливаються на межі падіння. У цій роботі скульптури втілюють нелінійну природу скорботи, де час постає викривленим і деформованим, а світ ніби щоразу рухається до свого кінця. Горе стає складним і повторюваним явищем, оскільки людина оплакує не лише втрачене, а й те, чого вже ніколи не матиме.
Муджінга досліджує ідею про те, що травма може слугувати потужним інструментом для подорожей у часі. Вона втілює цю думку за допомогою маніпуляцій з тканиною — те як матерія розгортається, змінює форму і набуває складок стає метафорою подолання травми. Мантра «Розгорни та віднови» є наскрізною для роботи й слугує нагадуванням про те, що потрібно дихати й дозволити собі зцілитися з плином часу.
Інсталяція представлена у просторі, який розмиває межі між скульптурами та їх середовищем. Кімната пофарбована в той самий відтінок, що й тканина, використана в скульптурах, і створює захопливу та цілісну атмосферу, де фігури, здається, виходять за межі своїх фізичних форм, зливаючись із оточенням. Цей вибір відображає намір художниці створити світ у світі, де тіла є не просто об’єктами для спостереження, а активними дієвцями власного всесвіту.
Виставки
