Лада Наконечна. «Виставка». 2016. Інсталяція

Опис роботи

Як зазначає сама Лада Наконечна, «Виставка» була одним із перших комплексних експозиційних висловлювань художниці, головна мета яких полягає в інституційній критиці через діалог із глядачем та усвідомлену маніпуляцію його поглядом, тілесністю і способом мислення.

Простір ПінчукАртЦентр перетворився на тотальну інсталяцію, кожен з елементів якої пропонував відвідувачам підважити сам процес огляду виставки, перебування в певному просторі та умови сприйняття конкретних образів у ньому. Наприклад, три додаткові стіни, розташовані занадто близько одна до одної та діагонально — під гострим кутом до основних стін виставкової зали — пропонували ознайомитися із деталями процесу підготовки до виставки: листування художниці з представниками інституції, план приміщення та стадії продумування експозиції тощо. На іншій стіні можна було побачити фотошпалери з уривками медіадокументації проєктів ПінчукАртЦентру: скриншоти із сайту інституції, фотозвіти з відкриття виставок і фото експозиції різних проєктів. Ключовим елементом «Виставки» стала робота «Подалі від небезпеки» 2014 року: стіни з дверними вічками в них: одне виходило на вулицю, а інше — в залу з паралельним виставковим проєктом. Доповнення до вічок — об’ємна фотографія набряклих від гематом очей журналіста-стримера, що приєднався до учасників Революції гідності 2014 року й отримав поранення. У такий спосіб художниця унаочнює приклад того, як змінюється режим погляду з пасивної фіксації до активної дії. 

Усі ці маніпуляції зі стінами, тобто межами виставки, що роблять простір закритим і відстороненим від решти реальності, змушують глядача тримати цю реальність у голові, перебуваючи в галерейному просторі. Так ця виставка об’єктивує сама себе, виходячи за власні межі: ми дізнаємося про її підготовку, протискаючись між стінами, ми визираємо за її межі, і підглядаючи за іншими, і неначе зустрічаючи їх на порозі власної квартири як чужинців. Зрештою, художниця надає глядачам вибір: просто спостерігати, чи аналізувати й переходити до дій. 

Починаючи із цього проєкту, Наконечна ставить собі за мету разом із глядачем створювати саме виставки-формати підваження меж, заданих інституцією та системою мистецької репрезентації.