До 15 жовтня в PinchukArtCentre триває виставка молодих художників Versus. Вона відбувається в межах Дослідницької платформи PinchukArtCentre у просторі PAC UA — назва якого утворена від скорочень PinchukArtCentre та Ukrainian Art.
Спочатку PAC UA задумували як майданчик для створення нових робіт, нового продакшену українських художників. Протягом років проєкт трансформувався. Розпочавшись 2011 року з персональних виставок визнаних майстрів сучасного українського мистецтва — Василя Цаголова, Олександра Ройтбурда, Арсена Савадова, Іллі Чичкана, Миколи Маценка та інших, — 2014 року він набув виразнішого концептуального спрямування під назвою «PAC UA: Переосмислення».
Акцент змістився на роботу з молодими українськими художниками, а головним завданням виставок стало дослідження й виявлення зв’язків між мистецькими практиками сьогодення та художніми практиками минулого. Так, у межах першого блоку «Переосмислень» 2014 року відбулися виставки Алевтини Кахідзе, Відкритої групи (за участю Юрія Соколова) та Івана Світличного.
Новим етапом розвитку простору PAC UA стала виставка Лади Наконечної «Виставка» (2016). Вона ознаменувала нову для артцентру практику — запрошення зовнішніх кураторів. Цього разу кураторкою стала Анна Смолак, яка на той момент працювала в галереї BWA SOKÓŁ у польському місті Новий Сонч.
Це була перша виставка PAC UA, реалізована в межах Дослідницької платформи. Відповідно, її завдання вийшли за межі осмислення лише художньої практики окремого митця й порушили питання про нові цілі, які PinchukArtCentre поставив перед собою в роботі з українським контекстом.
Адже тепер простір PAC UA розташований наприкінці четвертого поверху артцентру, відведеного Дослідницькій платформі. Прямуючи до нього, глядач фізично проходить повз низку інших виставок, заснованих на архівних дослідженнях.
Лада Наконечна неодноразово представляла свої роботи в артцентрі в межах Премії PinchukArtCentre. Цього разу разом з Анною Смолак вони вирішили переосмислити саму інституцію — саме тоді, коли вона «переглядала власну програму». Ішлося про механізми роботи інституції та інституційну критику як таку — головний напрям кураторської практики Смолак.
На цьому тлі виставка Versus постає новим етапом у розвитку PAC UA. Уперше роль запрошеного куратора виконував практикуючий художник — викладач Московської школи фотографії та мультимедіа імені Родченка Сергій Братков.
Браткова пов’язують з артцентром давні й теплі стосунки. Можна сказати, що це художник, який «свій у домі». У 2007 році він був одним з учасників виставки «Поема про внутрішнє море» в українському павільйоні на Венеційській бієнале, організованої PinchukArtCentre. Згодом в артцентрі відбулися дві його персональні виставки — «Україна» (2010) і «Добро купує зло» (2013). Останню, до речі, показали саме в просторі PAC UA.
Тож повернення художника до цього «дому» в іншому статусі було цілком логічним. Коли Браткову запропонували зробити виставку, стало зрозуміло, що вона не буде присвячена переосмисленню історії мистецтва, а вибір одного молодого митця для персонального висловлювання виявився б надто вузьким і обмеженим.
Існувала й інша проблема — розмитість і невизначеність самого поняття «молоде українське мистецтво», підтримка якого є одним із завдань простору PAC UA. Братков запропонував організувати групову виставку своїх учнів — випускників Школи Родченка, які так чи інакше пов’язані з Україною, мають українське коріння, але як художники вже сформувалися в Москві.
У результаті було вирішено зробити групову виставку, учасниками якої стали шестеро молодих художників: Юліана Голуб, Зіна Ісупова, Аліна Клейтман, Олександр Кутовий, Анна Ротаєнко та Дмитро Старусєв.
Простір виставки насичений різними медіа — відео, скульптурою, 3D-анімацією, фотографією та інсталяцією. Увійшовши до зали, глядач може охопити поглядом майже всі роботи — цілком або фрагментарно.
Під час підготовки виставки Братков якось зауважив: «Усі такі індивідуалісти…» — маючи на увазі, що створити колективне висловлювання буде непросто. І справді, попри індивідуальність кожної художньої позиції, процес підготовки виставки й ухвалення експозиційних рішень вразив силою взаємодії та взаємоповаги.
Це була взаємодія художників між собою, прагнення якнайкраще представити кожну роботу, створити атмосферу рівноправного співіснування творів у спільному просторі, не допустити ієрархії чи домінування однієї роботи над іншою.
Важливою була й взаємодія художників із «куратором». Утім, у цьому випадку Братков був радше тьютором, аніж куратором. Під його тьюторством Versus певною мірою демонструє результат «роботи майстерні».
Обираючи тему виставки, Братков фактично застосував методологію, якою послуговується у викладанні: запропонував художникам тему для роздумів — широку й універсальну, але водночас таку, що провокує та допускає різні інтерпретації.
Такою темою стала дуальність, необхідність вибору. Зрештою, ці ідеї викристалізувалися в загальну назву Versus — «проти», «всупереч», «протиставлення».
Протиставлення кому й чому? По суті, це питання, яке стосується кожного з нас, — одвічна боротьба із самим собою, проблема «я не я», до якої, зокрема, звернувся Борис Михайлов у своїй однойменній серії 1992 року. Михайлов сформулював це так: «Я фотографую інших, але ким є я сам?»
Власне, Versus оголює суперечності, з якими стикається художник або автор: політичну й соціальну відповідальність, діалог із собою та суспільством, можливість компромісу, невпевненість і сумніви, самоаналіз, нерозривність або розмежування життя й творчості, осмислення меж дозволеного.
Як і роботи самого Сергія Браткова — художника, глибоко вкоріненого у візуальній культурі, — твори на виставці Versus вирізняються виразною образністю.
На противагу сучасним українським реаліям і мистецьким тенденціям, значною мірою зосередженим на роботі з історичною пам’яттю, ці художники, здається, дотримуються заповіту свого вчителя: «Годі самовихвалянь і скарг — час зайнятися мистецтвом».
У їхніх роботах переважає візуальне: звернення до глядача відбувається передусім через яскравий образ. Однак, попри цю візуальну відкритість, майже всі роботи мають щоденниковий, сповідальний характер і приховують внутрішній надрив.
Спеціальний проєкт L’Officiel і PinchukArtCentre пропонує почути голоси всіх художників, представлених на виставці.
Усі фотографії надано PinchukArtCentre © 2016. Фотограф: Сергій Іллін
