Сергій Святченко народився 7 жовтня 1952 року в Харкові. 1975 року закінчив архітектурний факультет Харківського інженерно-будівельного інституту (нині — Харківський національний університет будівництва та архітектури), а 1986 року переїхав до Києва, де навчався в аспірантурі Київського інженерно-будівельного інституту (нині — Київський національний університет будівництва та архітектури). Упродовж усієї мистецької практики Святченко експериментував із різними медіа, проте найбільшу популярність йому приніс саме колаж.
Перші роботи Сергій Святченко створив за рік до проголошення курсу на перебудову. Цей період важливий для багатьох художників його покоління: молоді автори здобули свободу й упевненість, відчули нові можливості для експериментів, пов’язані з часом і місцем, у якому вони жили, та почали втілювати власні задуми.
Як і багато художників, які сформувалися у 1980-х роках, Сергій Святченко перебував під впливом фільмів Андрія Тарковського. Настрій, створений режисером у своїх стрічках, Святченко намагався передати в колажах. Він відчувається не лише в сюжетах і художніх римах, а й передусім у просторі, який художник-архітектор вибудовує всередині колажу. Особливо виразно це простежується вже в першій серії — «Таємничий світ».
Виставкова діяльність Святченка також розпочалася в Харкові у 1980-х роках, продовжилася в Києві й розвинулася в Данії.
«Моя колажна ідеологія набирала сили (цей напрям я розвивав і остаточно сформував наприкінці 1990-х). І ось із цими ідеями я приїхав до Данії, де отримав можливість підготувати персональну виставку живопису в галереї Thea Fischer-Reinhardt у Західному Берліні», — розповідає Сергій.
Колаж як жанр набув популярності у 1920–1930-х роках, і сучасний колаж не поступається своїм попередникам.
Святченко зазначає, що модерністський колаж часто містить радикальне політичне прагнення змінити суспільство й звільнити його від забобонів. За його словами, художники й критики вбачали в поєднанні несумісних образів у колажах аналогію з самим буттям. Колаж, як і інші медіа, швидко реагував на жахливі й радикальні події, які знову й знову відбувалися в суспільстві та змінювали його.
«Радикальний суб’єктивізм (саме цим я займаюся зі своїм колажем уже 30 років) дає мені право стверджувати, що одна з теорій, які пояснюють величезну популярність колажу та його призначення в останні роки, полягає в такому: середовище високих технологій дає митцям змогу “нарізати” домінантний потік зображень і намагатися віднайти або нав’язати нам певний сенс, створюючи нові візуальні структури. Це показує, що колаж як медіамистецтво знову стає актуальним — таким, яким був революційний плакат Родченка в добу конструктивізму», — розповідає автор.
Святченко створює колажі вручну, використовуючи техніку аплікації. Він власноруч конструює образи, фактично навпомацки вибудовуючи той чи той сюжет за допомогою ножиць і клею. Ця кропітка робота нагадує те, як людина прокладає власний шлях: обережно й інтуїтивно рухається вперед, робить важливі кроки, часом помиляється.
Святченко зізнається, що ще на початку 1980-х років такий спосіб роботи був для нього як художника природним і єдино можливим.
«Вирізані елементи для колажів у мене зібрані й відсортовані в папки. Кожна папка має свою назву відповідно до специфіки відібраного матеріалу. Мій інтерес до друкованих матеріалів та їхнє багаторічне колекціонування — це свідомо-несвідомий процес, який набув характеру особливого ритуалу», — каже автор.
У своїх колажах Святченко працює як із запозиченими образами й зображеннями, так і з власними матеріалами.
Міжнародне визнання йому принесла серія Less, над якою він працює з 2004 року. У цих роботах, побудованих лише з двох-трьох елементів, що ширяють на зухвало яскравому тлі, художник звертається до кольору як до пластичної, динамічної форми. Колір створює не лише фактуру, а й сюрреалістичний сюжет, що відсилає до робіт Сальвадора Далі, Рене Магрітта й Мана Рея. Святченко використовує зображення з книжок і журналів, діючи подібно до ловця снів: фільтруючи образи й мрії, він залишає у власній реальності лише ті елементи, які вважає необхідними.
У серії Secretly (2013) основою для створення іншої, альтернативної містичної реальності стали фотографії самого художника. Звертаючись до образу лісу, він намагається втрутитися в історичний процес. З одного боку, кожне дерево — це особиста історія людини, її трагедія та щастя. Святченко прагне персоналізувати історію, зосереджуючись на індивідуальному досвіді й унікальності кожної людини. З іншого боку, ці колажі повертають нас до контексту 1980-х років і творчості Тарковського, точніше — до музичного й вербального супроводу його фільмів. Дерева, немов струнні інструменти, створюють внутрішню, невидиму музику — ритм твору.
До речі, одну з робіт цієї серії до осені 2017 року було розміщено перед музейним кварталом Відня (MuseumsQuartier).
«Колись, у перші роки після мого переїзду до Данії, директор одного з художніх музеїв Троельс Андерсен сказав мені, що я вибрав “неправильну” країну для роботи й життя, — розповідає Святченко. — Він казав, що для того, аби зарекомендувати себе тут і здобути ім’я, знадобиться щонайменше 25 років. І він мав рацію. Данія — це не Америка й не Британія, де звикли до розмаїття етносів і культур. Тут більшість людей мають прізвища Петерсен, Свенсен або Нільсен, а прізвище Святченко звучить дуже екзотично й незвично, особливо в мистецьких колах».
«Усе починалося з нуля. Тоді я трохи знав лише англійську, але швидко зрозумів, що намагатися будувати кар’єру в цій країні без знання данської мови просто безглуздо, тому й вивчив її. Було нелегко, особливо з вимовою. У данській є голосні звуки, яких немає у слов’янських мовах. Навчитися їх вимовляти вдається не відразу, і через це данці вас не розуміють, навіть якщо ви побудували граматично й синтаксично правильне речення. Звичайно, мені багато в чому пощастило. Я отримав можливість майже відразу співпрацювати з однією з найкращих галерей країни, яка успішно продавала мої живописні роботи й колажі», — згадує художник.
Сьогодні Святченко співпрацює з провідними європейськими галереями. У Європі він також знайомиться з українським мистецтвом.
«Наприклад, у Відні, коли монтував свою інсталяцію, я побачив на виставці роботи Микити Кадана — талановитого художника нового покоління, який, на мій погляд, добре вписується в європейський контекст і близький мені своїми ідеями», — розповідає він.
Святченко продовжує працювати з колажем, живописом і відео. Він також створив кілька монументальних живописних робіт, зокрема в штаб-квартирі Nokia в Копенгагені, новому офісі Jyske Bank у Сількеборзі, будівлі компанії Danisco в китайському Куншані та приміщенні нової данської бізнес-академії Tradium.
Британський фахівець із візуальної культури Рік Пойнор (Rick Poynor), автор низки книжок і публікацій, професор, куратор і лектор із сучасного мистецтва, так характеризує роботи Святченка:
«У колажах Святченка поєднуються політичний утопізм конструктивізму з темнішими психологічними течіями й викривленістю сюрреалізму. Від конструктивістів він перейняв схильність використовувати різномасштабні елементи, зокрема значно більші за інші, а також залишати багато вільного, незаповненого простору. Іншим джерелом натхнення стали спотворені фігури, відкриті фони й брутальні форми в дадаїстських фотомонтажах кінця 1920-х — 1930-х років.
За змістом і впливом на глядача виразно окреслені зображення Святченка, мабуть, найбільше пов’язані зі світом сновидінь сюрреалізму. Він реконструює тіло з порушеними пропорціями, запасними частинами й пластичними повтореннями. Зламана нова “реальність”, яку він послідовно пропонує, не піддається поясненню. Сьогодні він — один із найвпливовіших і найпровокативніших новаторів сучасного колажу у світі».